Bóg, który wskrzesił z martwych Jezusa Chrystusa, * przywróci do życia nasze śmiertelne ciało mocą mieszkającego w nas swojego Ducha. (antyfona na wejście)
Бог, який воскресив Христа з мертвих, * оживить і наші смертні тіла Духом своїм, що живе в нас. (антифон на вхід)
Z "Dzienniczka" św. Siostry Faustyny:
W jednej chwili znalazłam się w miejscu mglistym, napełnionym ogniem, a w nim całe mnóstwo dusz cierpiących. Te dusze modlą się bardzo gorąco, ale bez skutku dla siebie, my tylko możemy im przyjść z pomocą. (…). I zapytałam się tych dusz, jakie ich jest największe cierpienie? I odpowiedziały mi jednozgodnie, że największe dla nich cierpienie to jest tęsknota za Bogiem (Dz. 20).
Uczciwszy triumf tych wiernych, którzy już weszli do nieba, Kościół wspomina wszystkich, którzy w czyśćcu pokutują za swoje grzechy. Aby im przyjść z pomocą, przedstawia Panu Bogu modlitwy i odpusty zyskane przez żyjących, a przede wszystkim ofiarę Chrystusa uobecniającą się w Mszy świętej. Wspomnienie wszystkich wiernych zmarłych wprowadził opat benedyktynów w Cluny, św. Odylon w roku 998. Bardzo szybko zwyczaj ten przyjął się w całym Kościele. W roku 1915 w czasie wielkiej wojny światowej papież Benedykt XV na prośbę opata-prymasa benedyktynów pozwolił kapłanom całego Kościoła odprawiać w tym dniu trzy Msze święte. Jedną ofiarują według własnej intencji, drugą za wszystkich wiernych zmarłych, a trzecią według intencji papieża.
Спомин Усіх померлих вірних налаштовує нас не дуже оптимістично, найчастіше нагадує нам про втрату когось близького і наповнює смутком. Із таким настроєм нам важко слухати Слово, яке переповнене надією. Сьогоднішні читання дають нам унікальну можливість переживати наші розставання у християнському дусі. Вони допомагають нам входити у вічність і відчувати близькість тих, які нас випередили на дорозі до Небесного Царства. Скористаймося з цієї можливості, просячи Христа, щоб Він нас вів цими дорогами. Він вже їх пізнав.
We wspomnienie wszystkich wiernych zmarłych na zniszczonym przez władze komunistyczne w 1973 r. rzymskokatolickim cmentarzu w Horochowie (przy ul. Hruszewskiego 3/a) miała miejsce Msza św. za zmarłych, którą celebrował ks. Marcin Ciesielski. Mszę św. poprzedziła modlitwa wypominkowa. Po liturgii wspólnie modliliśmy przy grobach, rodzin parafian na innych pobliskich cmentarzach.
У Спомин Усіх померлих вірних на ліквідованим комуністичною владою в 1973 р. римсько-католицьке кладовище у Горохові (вул. Грушевського, 3/а) відбулася Свята Меса за померлих, яку відправив о. Марцін Цєсєльскі. Святу Месу попередила меморіальна молитва. Після літургії ми разом молилися за померлих при могилах на інших прилеглих кладовищах.
Усі помирають, та не всі одразу йдуть до Неба. Щоб увійти в дім, де збирають гостей на святкування, – той, хто заходить з вулиці, де дощ, грязюка, мокрий сніг, або вічно невідремонтовані дороги і баюри, в які потемки вляпуєшся, бо світла також катма… Той, хто входить у святковий дім, добре витирає ноги. Отож чимало тих, хто вже стоїть при дверях Отчого Дому, ще очищуються, аби увійти в нього. Хто жив із Богом, нехай навіть і недосконало, той не буде засуджений за свої слабкості й помилки, бо Бог милосердний, і кожен може уповати на Його Милосердя. А хто був із Ним, пробував жити як слід, слухав Слово і був у Церкві Христовій, той «уже очищений» (пор. Йн 13, 10), і їм потрібно тільки ноги привести в порядок… Догмат про існування чистилища є одним із догматів католицької віри. Сформулювала його Церква на Ліонському Соборі 1274 року. Тридентський Собор (1545-1563) не тільки підтвердив істинність католицького вчення про чистилище, а й зробив це осібним декретом. Саме цим документом закріплено дві істини віри щодо чистилища: його існування як посмертної кари та нашої можливості допомагати душам у чистилищі через молитви та жертви, скорочуючи термін їхнього очищення. Відзначенням спомину всіх померлих вірних ми зобов’язані бенедиктинцям. Під кінець першого тисячоліття нашої ери в абатстві Клюні, славетному й відомому, був абатом св.Одилон. Він був четвертим за чергою настоятелем, тобто абатство було досить молоде, духовно гаряче, а також впливове для тодішнього європейського християнства. Отож 998 року, готуючись до межі тисячоліть, св.Одилон – який подібно до багатьох людей того часу сприймав межу тисячоліть як духовно значущий момент і нагадування про «кінець часів», – запровадив день молитви за померлих. На день цього літургійного спомину він визначив наступний після урочистості Всіх Святих. Із Клюні ця практика швидко поширилася іншими бенедиктинськими монастирями. А що бенедиктинці у ті часи були головними євангелізаторами Європи, то висновок однозначний. Інші ордени переймали таку славну бенедиктинську практику, єпископи по тих дієцезіях, де бенедиктинців не було, запроваджували її по парафіях. До ХІІІ ст. вся Західна Церква вже знала звичай молитви за душі померлих. Починаючи з XIV ст. поширився звичай влаштовувати цього дня процесії на цвинтар, до чотирьох вівтарів. П’яте молитовне стояння відбувалося вже в храмі, після того як процесія поверталася з цвинтаря. Подальший розвиток побожності, пов’язаної зі спомином усіх померлих вірних, також належить бенедиктинцям. А саме: 1915 року папа Бенедикт XV, вислухавши прохання абата-примаса бенедиктинців, уділив дозволу кожному священикові служити три Святі Меси у день цього спомину. Першою інтенцією (молитовним наміром) Мес цього дня буде та, в якій вірні проситимуть душпастиря молитися, другою – за померлих, і третьою – Євхаристія в наміреннях Святішого Отця. Ну а крім цього, за побожне відвідання цвинтаря у дні від 1 по 8 листопада можна отримати повний відпуст.
Вічне спочивання даруй їм, Господи, і світло віковічне нехай їм світить. Нехай спочивають у мирі. Амінь.
Réquiem ætérnam dona eis Dómine; et lux perpétua lúceat eis. Requiéscant in pace. Amen.
Wieczny odpoczynek racz im dać, Panie, a światłość wiekuista niechaj im świeci. Niech odpoczywają w pokoju. Amen.
Comments